Підготувала бібліотекар І категорії
Чайківська Л.М.
Ксенофобія – виклик сучасності чи нав’язливий, панічний страх людини?
Бернард Шоу
«Всі люди народилися вільними й рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один стосовно одного в дусі братерства», – твердить найперша стаття Декларації Прав Людини (1948). Однак, усі люди різні – стільки ж на світі різних поглядів, характерів, темпераментів. Тож викорінити за «одним рецептом» чи однією Декларацією усі ксенофобські настрої неможливо, враховуючи тонку межу у визначенні понять і світосприйнятті різних людей та соціальних груп, через неухильну людську суб’єктивність. Стикнутися з цим можна у будь-якому соціумі, проте важлива і загальна налаштованість соціуму до т.зв. «чужинців», рівень толерантності, культури тощо.
Ксенофобія (від грецьких слів (ксенос) - «чужинець», «незнайомець», та (фобос) - «страх») - неоднозначний термін на позначення певного стану людини, що виявляється у нав'язливому страху щодо чужинців чи просто чогось незнайомого або страх перед чужоземцями та ненависть до них.
Уперше термін «ксенофобія» зустрічається у словнику Вебстера, виданого 1841р. у США. Такі визначення засвідчують, що головним об’єктом ксенофобії завжди були незнайомці або чужинці (xenos - сторонні, іноземці).
Причини тут прості: історично так склалося, що поява чужинців, зазвичай, не віщувала нічого доброго. У гіршому випадку вони претендували на поля і пасовища, на майно і дружин. У кращому випадку - втручалися в життя суспільства, приносячи із собою зміни. Отже, чужинці являли реальну загрозу сформованому способу життя.
Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою і шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об’єктом другої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури піддаються чужоземному впливу, але культурна ксенофобія є часто вузько спрямованою на певні прояви такого впливу (наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії).
Залежно від типу поведінки, схильності до агресивної або депресивного стану можна спостерігати ксенофобію в двох формах:
- приховану (по депресивному типу: «все забрали чорні», «жиди весь світ скупили»)
- явну (по агресивного типу: «бий!." ).
Жорстокість та агресивність, за твердженням І.С. Кона, завжди були характерними рисами групового поведінки підлітків та юнаків. Такі фільми, як «Опудало» та «Ігри для дітей шкільного віку», тільки привернули увагу дорослих до фактів, про які всі вони чудово знали, але намагалися забути. Це і жорстоке внутрішньогруппове суперництво, боротьба за владу, боротьба (найчастіше без правил) за сфери впливу між різними групами підлітків і так звана «невмотивована агресія», спрямована часто на зовсім невинних, сторонніх людей.
Підліткова агресія - частіше за все наслідок загальної озлобленості і зниженого самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач і несправедливостей (покинув батько, погані оцінки і школі, відрахували з спортсекцій і т.п.). Витончену жорстокість нерідко виявляють також жертви гіперопіки, розпещені мамині синочки, не мали в дитинстві можливості експериментувати і відповідати за свої вчинки; жорстокість для них - своєрідний сплав помсти, самоствердження і одночасно самоперевірки: мене всі вважають слабким, а я ось що можу!
До 2005 року рівень ксенофобії в Україні залишався порівняно невисоким і не перевищував її рівень в інших посттоталітарних країнах. Він був меншим, ніж в інших країнах Центральної та Східної Європи – Болгарії, Румунії, Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччини, балканських країнах, і значно меншим, ніж в Росії. Але в 2005 році активізувалися різні молодіжні неформальні об’єднання, діяльність яких спрямована на насильницькі дії на ґрунті расової та національної ворожнечі, зокрема скінхеди («бритоголові»).
Ці войовничо і агресивно налаштовані молоді люди, які часто використовували нацистську символіку, нападали на людей неслов’янської зовнішності, як мешканців України, так й іноземців, в тому числі, вихідців з Азії, Африки, Середнього Сходу, Кавказу – іноземних студентів, шукачів притулку, біженців та іммігрантів, бізнесменів, туристів.
На українському просторі найбільш активними та агресивними вважаються ультраправі групи з числа так званого руху «Біла Влада Скінхед Спектрум» (White Power – Skinhead Spektrum), українська філія світової екстремістської мережі «Кров і Честь» (Blood & Honour), воєнізована неонацистська секта «Світова Церква т ворця Рутенія» (World Church of the Creator Ruthenia, WCOTC). Їх об’єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка діє на принципах установлення переваги над особами інших рас та національностей.
Найбільш чисельні групи скінхедів були зафіксовані у містах Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові та Автономній Республіці Крим.
Ксенофобія існує повсюди – чи то небагата країна з яскраво вираженими протистояннями, чи то передові держави Західного світу. Певний відсоток невдоволених «чужинським» оточенням буде завжди, проте суспільству під силу тримати під контролем негативні прояви ксенофобії. Це не лише дієве законодавство і робота відповідних структур, а й рівень громадянської та моральної культури, толерантна позиція громадськості, небайдужість до негативних явищ дискримінації. Їх посиленню не повинні сприяти ані дії державного механізму, ані реакції суспільства.
Новим ганебним явищем сучасного життя, з яким зіткнулося чимало країн, в тому числі Україна, стали злочини, скоєні на ґрунті расизму та етнічної неприязні.
Довідка з Вікіпедії:
Раси́зм — світогляд, а також політичні теорії і практичні дії, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду, як-от колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їхніх спільнот залежно від приналежності до цих груп (рас).
Суть расизму - в інтерпретації відмінностей (соціальних, культурних, психологічних, політико-економічних) як природніх, а також в закріпленні зв'язку між Відмінністю і Пануванням. Расизм спочатку інтерпретує відмінності як "природні", а потім пов'язує їх з існуючими відносинами панування. Групи, що стоять вище за інші в соціальній ієрархії, стоять там по "природному" праву переваги.
Явище сучасного расизму не є ані недавнім винахідом ані суто європейським. Як вигляд ксенофобії расизм притаманний людям здавна.
Расизм має в різних країнах свої форми через специфічні особливості: історичних, культурних, інших соціальних чинників. Сучасні расисти затверджують, що всі раси і культури повинні жити окремо один від одного на своїх «історичних територіях», що вони не повинн змішуватися, щоб не втратити свою ідентичність і самобутність. Але, повторюємо, наукового підтвердження існуванню різних рас не існує. Біологам вдалося розпізнати тільки одну – людську.
Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив’язують» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості або роблять антинаукові, безпідставні узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі євреї жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.
Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.
Поняття «расової дискримінації» не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації проводять чи роблять між громадянами і негромадянами
Як різновид ксенофобії расизм є ірраціональною реакцією людей на чуже та невідоме. Однак лише ксенофобією расизм аж ніяк не вичерпується. Іншою причиною расизму може бути, наприклад, релігія або людське мислення , зміна хибних уявлень ,що протягом багатьох століть було джерелом концепцій про переваги чи низьке становище різних груп людства.
Висновок
Причина расизму — не колір шкіри, а людське мислення. Тому і зцілення від расових забобонів, ксенофобії і нетерпимості варто шукати насамперед у рятуванні від неправильних уявлень, що протягом багатьох століть були джерелом невірних концепцій про перевагичи навпаки, більш низькомуположенні різних груп серед людства.
Расистське мислення пронизує нашу свідомість. Ми всі трошки расисти. Ми віримо в етнічний баланс. Ми мовчазно схвалюємо щоденні приниження людей у метро і на вулицях під приводом “перевірки паспортного режиму” — адже ті, кого перевіряють, якось неправильно виглядають. У нашій свідомості не вкладається, що суспільний порядок можливий без інституту прописки. Ми не бачимо, як крім реструктивних мір, можна справитися з погрозами, що несе із собою міграція. Нами керує логіка страху, у якій причина і наслідок помінялися місцями.
Звісно, в багатонаціональній та багатоконфесійній Україні зовсім виключити такі конфлікти неможливо. Попри прагнення українців до миру, згоди і єдності, нікуди не поділися локальні суперечки на релігійному ґрунті. Гостро ставиться мовне питання, регіональна приналежність – все напруженої ситуації останніх місяців. Вирівняти ситуацію – в силі кожного з нас. Прояви ксенофобії починаються з малого – необдуманого висловлювання, нетерплячості, небажання належним чином сприймати оточуючих як рівних собі. Але слід пам’ятати, що гідність людини значною мірою полягає у ставленні її до гідності інших. Помилкова думка, що хтось «чужий» винний у наших бідах не поправить нашого становища. Ми повинні розібратися в першу чергу із собою, визначитись хто ми є, навчати наших дітей любити свій народ, культуру й традиції, та головне – вміти поступатися один одному. Оскільки, відкрита, людяна, самодостатня людина неодмінно поважатиме погляди і права людей навколо себе, як рівних – не нижчих чи вищих, а саме рівних. Про це говорить нам Декларація прав людини. Там не зазначено жодного іншого критерію, ніж бути людиною. Тож залишаймося людьми, шануючи людську честь, гідність, рівність прав, та будьмо толерантними до інших. Лише так ми зуміємо стати по-справжньому європейською нацією!
Як відповідь на ситуацію, яка склалася в Україні, Міністерство внутрішніх справ України розробило та затвердило план заходів щодо протидії расизму. У Департаменті карного розшуку МВС України створено окремий відділ з напрацювання й реалізації стратегії боротьби із етнічною злочинністю. Ведеться співпраця з міжнародними та громадськими організаціями в цій сфері.
Але кожний громадянин нашої держави також має зробити все від нього залежне, щоб зупинити расизм:
• Брати активну участь у різноманітних антирасистських акціях, заходах, круглих столах, громадських слуханях, дебатах за участю неурядових організацій, медіа, представників уряду та громадськості;
• Розсилати антирасистські матеріали (які можна знайти звернувшись до корисних Інтернет-ресурсів) друзям, знайомим;
• Проводити кампанії, спрямовані на підвищення громадської обізнаності та визнання важливості проблеми ксенофобії та етнічної нетерпимості в країні, а також сприяння визнанню проблеми урядом країни та правоохоронними органами;
• Бути толерантним по відношенню до представників національних меншин, біженців, мігрантів;
• Повідомляти про випадки прояву ксенофобії, расової ненависті та насильства, а також про випадки пропаганди расизму та ксенофобії;
• Проведення освітніх курсів для молоді на тему толерантності;
• Створювати та розповсюджувати друковані інформаційні матеріали, такі як буклети, брошури, підручники, листівки на тему ксенофобії (в рамках більшого проекту);
• Проводити моніторинги дій скінхедів, крайніх правих шовіністичних угруповань, інших екстремістських груп;
• Допомогати жертвам цих злочинів.
Рекомендаційний список літератури
1. Данилова, Н.А. Загальна декларація прав людини. Види прав: свобод людини /Н.А. Данилова // Все для вчителя. – 2014. - №1. – С.138-140.
2. Юридична енциклопедія: в 6т./Редкол. Ю.С. Семчушенко [та ін.]. – К.: Укр.енцикл., 1998. – Т.5: П-С. – 2003. – 736с.:іл.- ISBN 966-7492-05-2.
3. Третяк, О.П. Виховання в дітей ціннісного ставлення до людини як психолого-педагогічна проблема / О.П. Третяк // Педагогіка і психологія. – 2013. - №1. – С.67-73.
4. Магур Р.Р. Основні педагогічні проблеми виховання дітей у сучасний період розвитку суспільства: [агресія в учнівському середовищі ] / Р.Р. Магур, Г.Р. Чмуневич // Безпека життєдіяльності . – 2012. - №5. – С.23-27.
5. Модель поведінки при загрозі масових заворушень / Підгот. В.Л. Григорьєв, Ф.Ю. Олійник // Безпека життєдіяльності. – 2014. - №4. – С.29-30.
6. Карандашев В.І. Дія надзвичайних ситуацій на психіку людини / В.І Карандашев. – 2012. – №10 – С.5-6.
7. Права, свободи, обовязки громадян України : [бесіда] // позакласний час. - №11-12. – 2012. – С.36.
8. Динка Н. Національне виховання молоді / Н. Динка, С. Стасів // Виховна робота в технікумах, коледжах. – Вип.2. – С.67-86.
9. Шандор, Ф. Основні етапи становлення національної свідомості українців /Ф. Шандор // Вища освіта України. – 2011. - №4. С.17-22.
10. Ковальчук, М. Право на захист від жорстокого поводження та всіх форм насильства щодо неповнолітніх / М. Ковальчук // Рідна школа. – 2007. №2. – С.15-19.
11. Скопенко, О.І. Дитина та її права / О.І. Скопенко // Позакласний час. – 2012. - №1-2. – С.12-18.
12. Головацька, М. Соціально-психологічні проблеми насильства / М.Головацька // Відкритий урок. – 2013. - №6. - С.34.
13. Расизм і ксенофобія в Україні: реальність та вигадки. / Харківська правозахисна група; Художн.- оформлювач Б.Є. Захаров. – Х.: Права люди ни, 2009 р. – 192 с. ISBN 978-966-8919-49-7.
14. Мартиненко, О. Расизм та ксенофобія в Україні – нові виклики у сфері захисту прав людини: [Електронний ресурс] - Режим доступу до джерела http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/114079
15. План заходів щодо протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2008-2009 роки, - [Електронний ресурс] - Режим доступу до джерела http://umdpl.info/wap/index.php?id=1236175233 – Вільний. – 01.10.09.
Немає коментарів:
Дописати коментар