З історії української педагогіки

Підготувала бібліотекар І категорії

Чайківська Л.М.

 Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.

     Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

       В Україні педагогічна думка на всіх етапах розвивалася на рівні світової. Ще в Київській Русі сформувалася система виховання на засадах любові до батьківщини, гуманного ставлення до людини, дисципліни, поваги до старших, сумлінності у праці, мужності, хоробрості й водночас терпимості та релігійності.

     У XI—XIII ст. у Київській Русі побачила світ низка перекладних і оригінальних книг — збірників статей, серед яких були й педагогічні статті та роздуми («Палеї», «Златоусты», «Ізмарагд», «Пчела», «Злата матиця» та ін.).

     Педагогічні думки XV—XVII ст. систематизовано у формі настанов, викладених у низці документів, зокрема у відомому «Домострої». Педагогіка «Домострою» відображала національні принципи, де суворість і вимогливість поєднувалися з піклуванням про дитину, з вихованням почуття громадянського, патріотичного обов'язку. Поряд з настановами щодо виховання у дітей мужності, працьовитості, бережливості тощо «Домострой» передбачав і фізичні їх покарання: «Любя сына своего, учащай ему раны... сокруши ему ребро». Однак вони не набули поширення в школах, як це було в період середньовіччя в країнах Західної Європи.

Збагатили національну педагогіку ідеї великого українського філософа, письменника і педагога            Г. Сковороди (1722—1790). Його педагогічні погляди ґрунтуються на визначальних рисах прогресивної педагогіки: гуманізмі, демократизмі, високій моральності, любові до батьківщини й народу.

     Ідеї доброї, чесної, благородної, безкорисливої людини-громадянина в кращих своїх творах обстоювали І. Гізель (1600—1683), П. Могила (1597—1647),   Ф. Прокопович (1681—1736). Ідеал особистості патріота, носія свободи оспівував І. Котляревський (1769—1838). На рівень європейських педагогічних пошуків підніс педагогічну думку Т. Шевченко (1814—1861). Його твори дають широке уявлення про освітньо-виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, що здатна застосовувати свої знання в житті, цінує мистецтво, любить працю.

Особливу роль у розвитку педагогічної теорії відіграв видатний російський педагог К. Ушинський (1823—1871).

К.Д. Ушинський є найвидатнішим вітчизняним педагогом XIX ст. Освіту Ушинський отримав у Новгород - Сіверській гімназії та Московському університеті. Працював професором Ярославського юридичного ліцею, учителем словесності Гатчинського сирітського інституту, інспектором Смольного інституту шляхетних дівчат. З цього навчального закладу педагог був примусово звільнений за надто радикальний , як на офіційних діячів, характер реформ, що він проводив. 

Після звільнення Ушинський вимушений був працювати за кордоном. Останні три роки життя  Костянтина Дмитровича Ушинського пройшли у сімейному маєтку на хуторі Богданка (нині село Богданівка Шосткінського району Сумської області).

 В центрі педагогічної діяльності К.Д.Ушинського – виховання дітей на основі рідної мови, історії, географії Батьківщини, традицій свого народу.

Автор робіт  “Про  користь  педагогічної  літератури ”,  “Про  народність  у громадському вихованні”, “Рідне слово”, “Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології”, “Праця в її психічному і  виховному значенні”.  Обґрунтував  принцип  народності  виховання;  досліджував фізіологічні сторони організму людини і обумовлені ним психічні явища; визначав педагогічні закономірності, що дозволяли відшукувати засоби, методи виховання і освіти; розкривав значення фізичної праці в житті людини,  а  особливо  для  морального  виховання  дітей  тощо.  Думки видатного  вітчизняного  педагога           К. Д. Ушинського  про підготовку  вчителів викладено в багатьох статтях, програмах, працях: “Проект учительської семінарії”, “Педагогічна подорож по Швейцарії”, “Про користь педагогічної літератури”, “Три елементи  школи”,  “Думка  колезького  радника”.  Про  проект  реорганізації Гатчинського інституту йдеться в передмові до книги “Людина як предмет виховання” та ін. 

Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки й розв'язання практичних завдань виховання зробив видатний український педагог  А. Макаренко (1888—1939). 

Макаренко  А.С.  (1888-1939)  –  талановитий  український  педагог, активний будівник соціалістичної школи і педагогіки. Розробив теорію і практику  колективу,  рольовий  принцип,  зведеного  загону,  системи перспективних ліній, педагогіки колективної дії, педагогіки індивідуальної дії,  педагогіки  паралельної  дії,  поєднання  навчання  з  продуктивною працею. Приділяв увагу проблемам сімейного виховання та педагогічній майстерності.  Є автором робіт “Методика організації виховного процесу ”, “Педагогічна поема ”, “Прапори на баштах ”, “Книга для батьків ”, “Лекції про виховання  дітей ”,  “Деякі  висновки  з  мого  педагогічного  досвіду ”, “Проблеми шкільного радянського виховання ” та ін.

Народився в м. Білопіллі (тепер Сумська область) в сім'ї робітника залізничних майстерень. Навчався в Кременчуцькому міському училищі, потім на однорічних педагогічних курсах, які готували вчителів початкової школи. Після закінчення курсів з 1905 по 1914 р. працював учителем Крюківського, Долинського залізничних училищ. Вже на початку педагогічної діяльності Антон Макаренко показав себе умілим вихователем, організатором, ініціативним учителем, його поважали учні, учителі і батьки.

 1917 р. Антон Макаренко із золотою медаллю закінчив Полтавський учительський інститут. У постанові педагогічної ради інституту записано: «Антон Макаренко — видатний вихованець за своїми здібностями, знаннями, розвитком і працьовитістю. Особливий інтерес виявив до педагогіки та гуманітарних наук, з яких багато читав і писав чудові твори. Буде дуже добрим викладачем усіх навчальних предметів, особливо історії і російської мови».

 У вересні 1920 року Полтавський губернський відділ народної освіти доручив йому організувати в селі Ковалівці поблизу Полтави трудову колонію для неповнолітніх правопорушників. Антон Макаренко створив колектив педагогів, організував матеріальну базу, налагодив успішну роботу колонії, якій у 1921 р. було присвоєно ім'я М. Горького.

 У 1926 р. Антон Макаренко приєднав до колонії дитячу установу в селищі Куряжі біля Харкова. З кінця 1927 р. він керував дитячою трудовою комуною ім. Ф. Дзержинського, заснованою в передмісті Харкова. Організація роботи колоній та комун для неповнолітніх була новою справою для системи виховання молодої радянської країни. До неповнолітніх правопорушників Антон Макаренко ставився як до дітей, що потрапили в біду, і весь свій талант педагога спрямовував на повернення їх до повноцінної суспільно корисної діяльності. Поєднуючи загальну, політехнічну і професійну освіту, готував комунарів до практичної діяльності.

 На початку 30-х років паралельно з роботою в комуні Антон Макаренко багато уваги й сил приділяє творчій і літературній діяльності, узагальнює свій педагогічний досвід. У 1935 р. його переводять на посаду начальника відділу дитячих трудових колоній Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР.

 У 1936 р. він пише рекомендації з питань організації виховної роботи, адресовані широкому колу працівників дитячих будинків і трудових колоній. Восени 1936 р. Антонові Макаренку доручають налагодити виховний процес у трудовій колонії в Броварах, під Києвом.

 З 1937 р. Антон Макаренко живе у Москві, багато пише та видає низку педагогічних творів, які зацікавили фахівців.

 Його педагогічну спадщину становлять понад 150 творів (романи, повісті, оповідання, п'єси, сценарії, педагогічно-публіцистичні статті), в яких висвітлено новаторську практику, теоретичні положення та сформульовано оригінальні творчі висновки.

 Антон Макаренко збагатив вітчизняну педагогіку новими ідеями, які практично реалізовував у власній виховній роботі. Його педагогічна спадщина пронизана почуттям відповідальності за майбутнє молодого покоління. Вона має принципове значення для розвитку теорії і практики світової та вітчизняної педагогіки.

 Відкриття Антона Макаренка в педагогіці випередили свій час. Його ідеї та рекомендації в галузі виховання мали чималу цінність в період становлення педагогіки як науки та розвитку практики суспільного виховання. Вони не втратили свого значення й нині.

«Три кити» знаменитої на весь світ системи педагога Антона Макаренка - виховання працею, гра і виховання колективом.

Макаренко довів, що виховательський колектив, колективна організація життя і діяльності колоністів - це найефективніший метод виховання особистості, індивідуальності кожного вихованця.

Видатний український педагог В. Сухомлинський (1918—1970) досліджував проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й сім'ї, всебічного розвитку особистості учня, педагогічної майстерності. Його перу належать наукові й публіцистичні праці, в яких він ділиться власним досвідом, педагогічними роздумами.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — засновник новаторської педагогіки, письменник, з 1957 р. член — кореспондент АПН РРФСР, заслужений учитель України з 1958 р., Герой Соціалістичної Праці з 1968 р. Народився в                  с. Василівка Кіровоградської області в родині селянина — бідняка. В 1938 р. заочно закінчив Полтавський педагогічний інститут. Працював учителем української мови та літератури, завучем, директором школи, з 1948 р. і до останніх років життя керував Павлиською середньою школою в Кіровоградській області.

В.О. Сухомлинський – найвидатніший український педагог XX століття. Він є автором більш як сорока книжок та 500 наукових статей, що піднімають найрізноманітніші педагогічні проблеми.

Істинна велич В.О. Сухомлинського полягає у тому, що він плоть від плоті народний педагог, творчо увібрав у себе багатовікову народну виховну мудрість, збагатив її досягненнями сучасної педагогічної науки.

 Василь Сухомлинський успішно поєднував практичну роботу в школі з науковою діяльністю. Він — автор багатьох монографій, методичних посібників і статей, у яких викладено новаторські погляди на зміст, форми і методи виховання, навчання рідної мови у школі.

Основні проблеми, що піднімав, є виховання колективізму, педагогічного  колективу  середньої школи,  методика  виховання  колективу,  гуманізм виховання,  навчання  і  виховання  дітей  6-ти  річного  віку,  естетичне виховання, етичні засади родинного виховання. Є автором багатьох робіт. 

Найбільш відомі з них: «Виховання колективізму у школярів» (1956), «Духовний світ школяра» (1961), «Моральний ідеал молодого покоління» (1963), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970), «Методика виховання колективу» (1971), «Як виховати справжню людину» (1975), «Батьківська педагогіка» (1978), «Серце віддаю дітям» (1978), «Листи до сина» (1979), «Сто порад вчителю» (1981), «Книга про любов» (1983). Праці видатного педагога перевидані багатьма мовами світу — болгарською, угорською, китайською, японською, німецькою, польською, чеською, монгольською.

 У працях Василя Сухомлинського порушено чимало проблем, які хвилювали сучасну школу. Спираючись на власний досвід, він розробив педагогічну систему, суть якої полягає в застосуванні нових типів уроків та модернізації методів навчання. Найважливішими засобами навчання він вважав слово вчителя, словники, довідники, наочність, технічні засоби. Запропонував ефективну методику навчання мови, яка є актуальною і для сучасної школи.

 Спадщина Василя Сухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім – душа дитини; виховання істинно людських потреб її життя;  потреби у творенні добра людям, у праці, у красі.

"Вчительська професія, - писав В.О.Сухомлинський, - це людинознавство, постійне, невпинне проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса - постійно відкривати у людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення - один з тих коренів, який живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається у людині ще в дитинстві і юності, закладається і в родині, і в школі. Він закладається турботами старших - батька, матері, вчителя, - які виховують дитину в дусі любові до людей, поваги до людини". 

Саме так формувався педагогічний талант самого В.О.Сухомлинського, джерело якого - любов до дітей.

У творенні української національної педагогіки важливу роль відіграє педагогічна спадщина      Г. Ващенка (1878— 1967). У відомій праці «Виховний ідеал» він всебічно аналізує проблему формування виховного ідеалу в українській національній школі, що, безперечно, сприяє теоретичним пошукам сучасної української педагогіки і практичній діяльності школи з формування підростаючого покоління незалежної України.

Григорій Григорович Ващенко (1878-1967) - український педагог, психолог, фахівець з дидактики і національного виховання, творець української виховно-освітньої системи, учителя  земської народної школи, жіночих гімназій, духовних шкіл, прихильника             П. Лесгафта, одного із засновників учительських курсів у Прилуках, Ромнах, Хоролі, викладач педагогіки і психології Учительського інституту Полтави, згодом – професор і керівник кафедри педагогіки Полтавського педагогічного інституту, професора педагогіки Українського вільного університету в Мюнхені, член Спілки української молоді за кордоном (СУМ), ректор Богословської академії (Мюнхен), автора праць «Виховний ідеал», «Виховання любові до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм)», «Загальні методи навчання», «Основи естетичного виховання», підручників, методичних посібників з педології, проблем соціального виховання і навчання, організації дитячих установ.

Народився у селянській сім'ї. Навчався в Роменському духовному училищі,  Полтавській духовній семінарії, Московській богословській академії (1899—1903 pp.). Викладав у Полтавському єпархіальному училищі, потім у Кутаїській гімназії. Повернувшись у 1911 р. на Україну, вчителював у Тульчині й Ромнах, викладав у  Полтавському вчительському інституті, був директором учительської семінарії. 3 1918 р.— доцент, згодом професор педагогіки історико-філологічного факультету Полтавського народного університету. Під час денікінської окупації в 1919 p. був заарештований і лише дивом уникнув розстрілу. Після цього протягом 1920—1923 рр. працював в учительській школі у          с. Білики Кобеляцького повіту. З 1923 p. — професор, завідувач кафедри педології та педагогіки  Полтавського інституту народної освіти (з 1930 p. — інститут соціального виховання, з 1933 p. — Полтавський педагогічний інститут). Провадив велику наукову й громадську діяльність. Однак спроби впровадити в практику своє розуміння виховного ідеалу наштовхнулися на спротив радянської системи. 

Підручник Г.Г. Ващенка "Загальні методи навчання" (1927 p.) було заборонено, а його самого в 1933 p. звільнено з роботи із звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі. З 1926 р. Ващенко — професор і завідувач кафедри педагогіки. 1933 р. Сталін поклав кінець українізації, нарком освіти Микола Скрипник покінчив життя самогубством, а Ващенка звільнили з роботи як «ворога народу» і «буржуазного націоналіста». Він знав, чим це могло скінчитися, бо 1919 р. двічі зазнав арешту: в серпні — від денікінців, а в грудні — від більшовиків. Щоб уникнути арешту і зберегти життя, він виїздить за межі України і з 1936 до 1940 р. працює в Сталінградському педінституті. 1940 р. його знову запросили на посаду професора в Полтавський інститут, де він працював і під час Другої світової війни. Добре усвідомлюючи, чим для нього може закінчитися перебування на окупованій німцями території, цього разу він виїхав із сім'єю до Мюнхена, тобто в американську зону Німеччини. 1945 р. обійняв посаду професора педагогіки в переведеному з Праги Українському Вільному Університеті, згодом очолив кафедру, а 1950 р. став ректором Української Богословської Академії. Помер Г.Ващенко в 1967 році у Німеччині.

Ващенко Г.Г. – український педагог і психолог розробив  систему  національного  виховання,  обґрунтував  виховний  ідеал, організаційні  форми  навчання.  Є  автором  робіт  “Загальні  методи навчання”, “Виховний ідеал“, «Система навчання”, “Виховання любові до Батьківщини,  “Організаційні  форми  навчання ”,  “Виховна  роль мистецтва”,  “Засади  естетичного  виховання”,  “Тіловиховання  як виховання волі і характеру” та ін.

Ващенко став творцем української національної системи освіти. Він вказував, що за період більшовицької влади національні риси зазнали великого ушкодження і їх треба відновити.

Педагогічний світогляд Г. Ващенка зорієнтований на християнську стратегію виховання, характерну для нашої традиції добільшовицького періоду та традиції європейських суспільств. 

До найважливіших цінностей виховання Ващенко відносить моральність (сфера вселюдського життя), патріотизм (сфера національного життя), громадянськість (демократизм) (сфера цивільних стосунків), родинність (сфера стосунків між членами сім’ї), характерність (сфера індивідуального життя) і природосвідомість (ставлення людини до природи - власної і природи довкілля). 

Невід’ємною частиною національної системи освіти Ващенко називає родинне виховання, що обумовлює необхідність психологічних і педагогічних знань для батьків.

Щоб виховати українців, які в своїй діяльності керуватимуться справою, а не особистою наживою, необхідна національна концепція навчання та виховання. Основу для неї створив Григорій Ващенко — Великий Українець, великий трудівник на педагогічній ниві.

Проголошення суверенної Української держави дало поштовх розвитку педагогічної творчості, активізувало наукові пошуки щодо розвитку української національної системи освіти.

Рекомендаційний список літератури

1. Береговой, Я. Макаренко, Сухомлинський и Ващенко: противостояние или преемственность.../ Я. Береговой // Педагогічна майстерня. – 2013. – №11. – С.20.

2. Береговой, Я. Макаренко, Сухомлинський и Ващенко: противостояние или преемственность.../ Я. Береговой// Педагогічна майстерня. – 2013. – №12. – С.21.

3. Березівська, Л. Д. Антропоцентризм - провідна ідея творчості основоположника наукової вітчизняної педагогіки К.Д.Ушинського / Л. Д. Березівська // Педагогіка і психологія. - 2013. - № 3. - С. 5-9

4. Бех, І. Проблема життєтворчості особистості у наукових пошуках В.О. Сухомлинського / Іван Бех // Рідна школа. – 2013. – С.9-11.

5. Богуш, А.М. Культурологічна парадигма в спадщині В.О. Сухомлинського: видатні постаті в педагогіці/ А.М. Богуш// Педагогіка і психологія. – 2006. – №3. – С. 5-12.

6. Боднар, Л.С. Громадянське виховання школярів у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського / Л.С. Боднар // Педагогіка і психологія. – 2007. – №3. – С. 5-10.

7. Боднар, Л.С. Гуманістичне виховання школярів у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського/ Л.С. Боднар // Педагогіка і психологія. – 2004. – №2. – С. 5-11.

8. Бондар, Л. Питання навчання і виховання в поглядах К. Ушинського і В. Сухомлинського / Л. Бондар // Рідна школа. - 2008. - N 9. - С. 12-15.

9. Боднар, Л.С. Питання співдружності школи і сім’ї у творчій спадщині В.О. Сухомлинського та           О.А. Захаренка / Л.С. Боднар // Педагогіка і психологія. – 2010. – №2. – С.79-87.

10. Боднар, Л.С. Сухомлинський: висока духовність і професіоналізм учителя/ Л.С. Боднар// Педагогіка і психологія. – 2008. – №3-4. – С.27-32.

11. Бортнікова, Я. Принципи екологічного виховання за В. Сухомлинським/ Л. Бортнікова// Відкритий урок. – 2014. - №2. – С.34-36.

12. Буринська, Н.М.  В.О.Сухомлинський про застосування начальних завдань/ Н.М. Буринська, В.І. Староста// Педагогіка і психологія. – 2008. - №1. – С.89-93.

13. Галів, М.Д. «Актуальність-неактуальність» вивчення творчості А.С. Макаренка/ М.Д. Галів// Педагогіка і психологія. – 2010. – №4. – С. 40-50.

14. Галів, М. Проблема виховання характеру людини в педагогічній спадщині К. Д. Ушинського / М. Галів // Рідна школа. - 2006. - № 7. - С. 66-69.

15. Герасименко, Т.В. Елементи педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського як виховні інновації у формуванні особистості студента – майбутнього сім’янина/  Т.В. Герасименко// Педагогіка і психологія. – 2009. – № 4. – С. 57-66.

16. Гончаренко, С. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко; рец. Неллі Ничкало, Микола Сметанський. – К.: Либідь, 1997. – 374с.

17. Григорій Ващенко – творець виховної системи нової національної школи / О.С. Падалка, А.М. Нісітчук [та ін.]// Педагогічні технології: навчальний посібник. – К.: Українська енциклопедія, 1995. – С.154-171.

18. Грищенко, М.М. К. Д. Ушинський / М.М. Грищенко. – К.: Знання, 1974. – 61с.

19. Дічек, Н.П. Спадщина А.С. Макаренка – феномен світового освітньо-виховного процесу/ Н.П. Дічек// Педагогіка і психологія. – 2008. – №3-4. – С. 5-14.

20. Дічек, Н.П. Ціннісний вибір В.О. Сухомлинського: аксіологічна драма педагога/ Н.П. Дічек // Педагогіка і психологія. – 2010. – №1. – С. 14-25.

21. Дічек, Н. П.  Екофільна етика В.О.Сухомлинського: внесок українського педагога в закладання основ екологічної етики [Текст] / Н. П. Дічек // Педагогіка і психологія. - 2013. - № 4. - С. 15-23.

22. ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського інформує : [бібліографічний список публікацій про життя та діяльність К. Д. Ушинського] / [упоряд. Т. В. Лога] // Рідна школа. - 2013. - № 6. - С. 77-80.

Подано бібліографію публікацій про життя та діяльність К. Д. Ушинського, які вийшли друком до 1991 року та у період з 2009 по 2012 роки.

23. Коваленко, О. Педагог готує або щастя, або нещастя / О. Коваленко // Освіта України. - 2012. - N 28. - С. 16

24. Козак, І.В. Формування гуманістичного світогляду учнів у творчій спадщині В.О. Сухомлинського/ І.В. Козак// Педагогіка і психологія. – 2011. – №2. – С. 105-114.

25. Кокерил, А. Сухомлинський і ХХІ століття/ А. Кокерил // Педагогіка і психологія. – 2013. – № 4. – С.5-15.

26. Кравець, В.П. Історія української школи і педагогіки: навч. посіб.: курс лекцій. – Т., 1994. – 358с.

27. Кравець, В.П. Педагогічна система К. Д. Ушинського/ В.П. Кравець// Історія української школи і педагогіки. – Т., 1994. – С. 120-172.

28. Кравцов, В.О. Вимоги до професійної культури вчителя в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського./ В.О. Кравцов// Педагогіка і психологія. – 2004. – №1. – С.21-32.

29. Кузь, В.Г. В.Сухомлинський: лонгітюдне  дослідження в Павлиші / В.Г. Кузь // Педагогіка і психологія. – 2010. - №1. – С.5-13.

30. Кухар, Л.А. Інженер людських душ:  [А.С. Макаренко]/ Л.А. Кухар// Шкільна бібліотека. – 2008. – №2. – С.18-21.

31. Кухар, Л. А. 

32. Кухар, Л.А. Інженер людських душ : до 120-річчя від дня народження А.С. Макаренка (1888-1939) / Л. А. Кухар // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2008. - № 1. - С. 80-89

33. Михайлова, Г.І. Здоров’я як  джерело формування особистості в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського/ Г.І. Михайлова// Педагогічна майстерня. – 2013. – №4.- С.32.

34. Музика, О.Л. Педагогічна спадщина А.С. Макаренка і сучасні підходи до розвитку здібностей/ О.Л. Музика// Педагогіка і психологія. – 2008. – №3-4. –  С. 15-26.

35. Ніжинський, М.П.  А.С. Макаренко/ М.П. Ніжинський. – К.: Знання, 1974. – 43с.

36. Ніжинський, М.П. Життя і педагогічна діяльність А.С. Макаренка: [творчий шлях]/ М.П. Ніжинський. – К.: Радянська школа, 1958. – 291с.

37. Носко, М. О. Розвиток педагогічної науки на Чернігівщині в руслі ідей К.Д. Ушинського / М. О. Носко // Педагогіка і психологія. - 2013. - № 3. - С. 10-13.

38. Омельчук, В. Педагогіка В.О. Сухомлинського – педагогіка гуманізму / В.Омельчук // Рідна школа. – 2013. - №8-9. – С.28-30.

39. Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського / Редакц. колегія В.І. Войтко [та ін.]. – К.: Вища школа, 1974. – 338с.

40. Руденко, Л. Макаренко в сучасній педагогіці / Л. Руденко // Директор школи. – 2006. - №20. – С.3-7.

41. Скільський , Д. М. Вчення К.Д. Ушинського про народність виховання / Д. М. Скільський // Педагогіка і психологія. - 2012. - № 3. - С. 80-87

42. Скрипник, М.І. Уроки мислення Джона Дьюї і Василя Сухомлинського/ М.І. Скрипник// Педагогіка і психологія. – 1998. – №3. – С.71-78.

43. Сметанський, М. Компаративний аналіз педагогічних поглядів А.С. Макаренка і В.Сухомлинського / М.І. Сметанський// Рідна школа. – 2006. – №9. – С. 3-6.

44. Сметанський, М.І. Педагогічна альтернатива В.О. Сухомлинського/ М.І. Сметанський// Педагогіка і психологія. – 2013. – №4. – С. 23-31.

45. Справді народний педагог : до 190-річчя від дня народження К.Д.Ушинського (1824-1870) // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2014. - № 1. - С. 97-107.

46. Степаненко, М. Педагогічна концепція А.С. Макаренка і сучасність /  М. Степаненко, А. Бойко // Рідна школа. – 2013. - №1-2. – С.23-29.

47. Сяо Су В.О. Сухомлинський у Китаї/ Су Сяо // Педагогіка і психологія. – 2009. – №3. – С.5-13.

48. Ткаченко, Л.І.  Г.С.Сковорода і В.О. Сухомлинський про розвиток особистості: традиція гуманісичної педагогічної думки / Л. І. Ткаченко // Педагогіка і психологія. - 2012. - № 2. - С. 77-82.

49. Учителем школа стоїть: [бібліотека - педагогам] // Шкільна бібліотека. - 2010. - N 9. - С. 67-68. 

50. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения : [у 2-х т.]. Т.1 / Вопросы воспитания. – М.: Просвещение, 1953. – 635с.

51. Фіцула, М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула; рец. А.В. Вихрущ // Педагогічна система К.Д. Ушинського. – С.504-507. – К.: Академія, 2001. – 528с. -  (Альма-матер).

52. Харитонова, Н.В. Сухомлинський в історії української педагогіки/ Н.В. Харитонова// Відкритий урок. – 2012. – №1. – С.43-47.

53. Цось, А.В. Актуальні питання фізичного виховання дітей: [за працями К.Д. Ушинського]/ А.В. Цось, Т.К. Чирва // Педагогіка і психологія. – 2002. – №1-2. – С.198-203.

54. Шиленко, С. Видатні педагоги про збереження здоров’я дитини: [К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, Г.Ващенко]/ С. Шиленко// Відкритий урок. – 2013. – №7-8. – С.44-49.

55. Шиленко, С. 95-річчя великого педагога В.О. Сухомлинського/ С. Шиленко// Відкритий урок. – 2013. – №12. – С.10-15.

56. Щербань, П. Хто ж ми такі, чиїх батьків діти? (До 180-річчя від дня народження К. Д. Ушинського) /П. Щербань // Рідна школа. - 2004. - № 3. - С. 10-11

57. Яворська, Л. Велич духу [до 95-річчя від дня народження В.О. Сухомлинського] / Л. Яворська // Українська мова й література в сучасній школі. – 2013. -№ 10. – С.68-69.