( інформаційно-просвітницька година )
Підготували Предик Г. С., бібліограф коледжу,
Пастух Н. С., бібліотекар І категорії
Мета:
• дати студентам уявлення про становлення і розвиток драматургії на Тернопільщині;
• ознайомити студентів із життєвим і творчим шляхом Л. Курбаса, розкрити багатогранність й особливості його таланту, розмаїтість тем, форм і засобів акторського відтворення, своєрідність творчої манери, щирість, глибокий ліризм любовних сцен, здатність усе, що грав митець на сцені;
• плекати патріотичні почуття;
• сформувати у студентів переконаність у важливості для громадянина України збереження свободи і незалежності рідного краю.
Читець 1: 25 лютого виповнюється 125 років від дня народження Леся Курбаса – театрального реформатора, славетного режисера театру й кіно, актора, письменника, педагога. Це все – про нього.
Лесь Курбас... Таке привабливе, приманливе, заворожуюче ім’я, що цвіте в місячному світлі таємниці. Яке ж воно було вдень, під сонячним ромінням!
«...Він був високий, ладно збудований, свою велику гарну голову носив гордо. Його великі очі завжди немовби чомусь дивувалися. Може, це залежало від розташування його брів: вони були чорні й врозліт, як крила ластівки. Ніс з горбинкою, рот добрий, а губи завжди готові ласкаво вам усміхнутися.
Спілкувався Лесь Курбас з людьми м’яко, голос мав привітливий, відчувалася в усьому мудрість людини, яка багато бачила і пізнала. Короткі фрази, порожніх слів не було. М’яка, ледь стомлена усмішка...», – писав про драматурга його учень Семен Свашенко.
Читець2: Курбас ще за життя став легендою. Він був знаним актором і режисером, педагогом і перекладачем, драматургом і публіцистом, сценічним діячем і театральним філософом, народним артистом України.
Про родовід Курбасів нині не так уже й багато відомо. Знають, що свого часу на Бережанщині у місцевого дідича (поміщика) працював управителем прадід Леся Курбаса – Іван, чий син Пилип отримав сан священика. Спочатку він був парохом у с. Куропатниках, поблизу Бережан, відтак, понад сорок років прожив і служив Богові в с. Старому Скалаті (нині –Підволочиський район). Мав чотири сини, щоправда, один із них помер у дитячому віці. Інших два обрали професії, які батькові сподобалися. Середній же, Степан, пішов наперекір татові – вирішив бути актором. І хоч накликав на себе гнів батька, бо не до честі поповичу бути «бродячим комедіантом», однак не зрадив свого покликання. Грав у театрі львівського товариства «Руська бесіда», прибравши собі сценічний псевдонім Янович. Тут і покохав актрису Ванду Гейхман. Більше того, одружився з нею, не попросивши батьківського благословення. За такі непослухи Пилип Курбас, по суті, зрікся власного сина.
Читець3: Первісток Степана Курбаса – Олександр-Зенон побачив білий світ у готелі в місті Самбір, що на Львівщині. 1887 року артисти «Руської бесіди» вже виступили в сімнадцяти містах і містечках Галичини та Буковини. У лютому показували свої постановки саме в м. Самборі. Кажуть, що того вівторка, 25 лютого, день був сонячний, але дуже морозний. Здається, ці природні критерії стали образними та знаковими для життя Леся (так його лагідно звала мати): сонце випромінювало талант митця, а радянські політичні морози холодили театрального реформатора в прямому й переносному сенсі.
Від першого дня народження Лесь Курбас мандрував із театром батьків. Уперше з дідусем Пилипом, зі Старим Скалатом познайомився аж у семирічному віці. У цьому селі він сукупно проживе сімнадцять років. За цей час тут поховає двох молодшихбратів, батька, дідуся й бабусю, а в сусідньому місті Скалаті – сестричку.
А батько Степан умирав у рідній хаті,
під дзвонів ридання, плакучих беріз,
і дід Пилип упокой святий ніс
на цвинтар родинний в Старому Скалаті.
Та вістка сумна полетіла до Львова
казала, що вибув народній актор;
син Лесь, що із музами вів розговор,
з далекого Відня ніс жалощі слова.
Читець 4 : Дядько Роман, який навчався у Львівському університеті, і допомагатиме малому Лесеві з наукою, готуватиме до вступу до Тернопільської української гімназії. І хлопець покаже перші вагомі успіхи – екстерном складе екзамени за другий клас і поріг цього навчального закладу переступить уже тьокласником. Безперечно, любов до театру полум’яніла в хлопчачій душі. Він одразу ж у гімназії записався до аматорського гуртка.
Після закінчення гімназії рідні радять обрати йому фах педагога чи сан священика. І він же таємно від них пише лист до управи «Руської бесіди», щоб йому, як синові актора, виділили стипендію для навчання в драматичній школі. Але театр коштів не мав і відмовив майбутньому славетному режисерові. Тоді Лесь стає студентом філософського факультету Віденського університету, вивчає слов’яністику та германістику. Через рік смерть батька змушує його перевестися до Львівського університету – поближче до матері, рідні, щоб якось їм допомагати. Тут юнаки та дівчата створюють студентський драмтеатр, і Лесь Курбас шліфує свій акторський та режисерський талант. Проте недовго. За участь у молодіжній демонстрації серед 49 відрахованих із Львівського університету значилося також його прізвище. Юнак усе-таки не пориває навчання. Знову їде до столиці тодішньої Австро-Угорської імперії Відня й закінчує тутешній університет, а водночас – драматичну школу вільного слухача при Віденській консерваторії.
Читець І: Лесь Курбас так і не став учителем чи професором гімназії, як цього прагнули дідусь із бабусею. Зрештою, хіба ж могло таке бути?! Адже душею й помислами хлопець тяжів до сцени. У свої двадцять п’ять років він вступає до Гуцульського театру Гната Хоткевича. Але вже через півроку його зарахували до трупи «Pyської бесіди», у складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Цікаво, що дебют молодого актора на сцені цього театру відбувся саме в Самборі, у місті, де розпочав власний земний шлях.
У «Руській бесіді» чимало ролей Курбас виконував у парі із славною актрисою Катериною Рубчаковою. Її покликанням була сцена, особливо драма. Донька дяка та диригента міського хору,сцена, особливо драма. Донька дяка та диригента міського хору, з дитинства чарувала всіх приємним голосом. Професійно займатися співом Катерина Рубчакова почала з дванадцяти років, коли вступила до хору, яким керував її батько. А через чотири роки вийшла до глядача Львівського театру товариства «Руська бесіда». Цій сцені, цьому глядачеві співачка віддала двадцять років свого
творчого злету.
Читець 2: Новий Львiвський театр було створено 28 березня 1919 року – у самий розпал боротьби за незалежнiсть Української Народної Республiки. У квiтнi – червнi театр ставив вистави в мiстах Галичини, а з липня на запрошення та за пiдтримки Мiнiстерства преси та iнформацiї УНР почав гастрольну поїздку Подiллям.
Найбільш відома вистава, у якій зіграли Катерина Рубчакова та Лесь Курбас, – «Осіння буря» Войнича. Назва спектаклю можна сказати, теж стала символічною. Адже в серці молодого Леся вирувала буря закоханості до Катерини. Та ці власні почуття певний час не виносив із глибин душі. Нагода таки трапилася з м. Рави-Руської театр тримав гастрольний курс на м. Краків. На одному з возів Курбасу випало їхати разом із Рубчаковою
Він й освідчився їй у палкому коханні. Обраниця, мов на сцені артистично розсміялася. І тоді в Лесеві заклекотала буря гніву та образи – вийняв зброю й умить постріл вразив його груди.
Здавалося, настала для нього вічна зима. У м. Львові актора прооперували, але кулю не вдалося вийняти. Кілька грамів заліза кохання він проносить аж до проблиску осені свого життя.
Читець 3: З Катериною Рубчаковою Курбас, після невдалого освідчення, ще гратиме разом, але вже з розумінням того, що сценічні почуття не варто переносити на особисті. До того ж настають роки лихоліть. Як воєнних, так і родинних. Почалася Перша світова, менш як за місяць відходить у вічність дідусь Пилип. Новий парох с. Старого Скалата подає в суд, аби родина Курбаса звільнила парафіяльне приміщення. В одній із кімнат цієї оселі ще вдалося перезимувати. Навесні Ванда Курбас із донькою Надією перебираються до містечка Скалат, де дуже бідують. Згодом до їхньої оселі прийде непоправне – сімнадцятирічна Надійка помре від туберкульозу. Лесь радить згорьованій матері продати деякі речі й переїхати до м. Тернополя. У цьому місті молодий Курбас активно зайнявся організацією стаціонарного театру. Новостворений заклад отримав назву «Тернопільські театральні вечори».
“Відкрили театральний сезон 18 жовтня 1915 року за старим стилем в кінотеатрі “Світязь” виставою “Наталка Полтавка” за заздалегідь проданими квитками. Виборного грав сам Лесь Курбас”, читаємо вже у статті Любомири Бойцун “Театральне життя Тернополя” Наталкою Полтавкою на сцені була Марія Чернявська-Костева, Возним - Севастіян Зубрицький. На жаль, пересічним тернополянам ці імена тепер мало що говорять - Вєрку Сердючку, здається, знають більше. А поміж тим Лесь Курбас зібрав у “Тернопільських театральних вечорах” понад 50 талановитих працівників.
Після “Наталки Полтавки” тернополяни могли переглянути “Сватання на Гончарівці”, “Циганку Азу”, “Суєту”, “Ой не ходи, Грицю…”, “Мартина Борулю”, “Лимерівну”, “Дай серцю волю, заведе в неволю”. Думав драматург і про нові п’єси - поставив, приміром, твір майбутнього керівника Директорії Володимира Винниченка “Чорна пантера і білий ведмідь”, згадує Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”
Читець 4: “Тернопільські театральні вечори” проіснували до 1917 р. Наступного року в місті відродився театр “Української Бесіди”, а ще через рік обидві групи об’єдналися в “Новий Львівський театр”. І вони теж ставили “Чорну пантеру і білого ведмедя”. А потім настали часи польської, радянської, німецької та ще однієї радянської окупації. Ім’я Леся Курбаса аж до горбачовської “перебудови” замовчували, як вороже. І тільки у 1999 р. заснували Всеукраїнський фестиваль молодої режисури “Тернопільські театральні вечори”. А ще про нашого славного земляка нагадує палац культури “Березіль” - театр саме з такою назвою Курбас заснував та очолював у 1922-1933 рр. у Харкові.
Читець 1: У м. Тернополі на Курбасових спектаклях побував славетний киянин Микола Садовський. Творчий талант Леся Курбаса вразив його, тож запросив тернопільського режисера попрацювати в м. Києві. Лесь Степанович про це давно мріяв, тому з матір’ю охоче прийняли запрошення. Навесні 1916 року він увесь поринає у вир театральних буднів єдиного в м. Києві українського стаціонарного драмтеатру Миколи Садовського. Як зазначали критики, Курбас вражав глядачівсвоєю іскрою Божою, палким темпераментом, м’якістю виконання ролей. Навколо популярного актора дедалі більше згуртовувалася творча молодь. Він створює театральну студію, а на початку 1917 року й «Молодий театр» – новий за формою (обстоював позиції авангардизму) та змістом.
Своє справжнє кохання зустрів у м. Києві... І саме тут Лесь Степанович із першого погляду закохався у вродливу, молоду дівчину з танцювальної студії – Валентину Чистякову. Їй було 18, йому – 31.
На першому побаченні він самовпевнено сказав Валентині: «Ти будеш моєю дружиною». Запропонував їй роль у своєму «Молодому театрі». Вона без вагань погодилась. Незважаючи на те, що була росіянкою та володіла лише російською, 6 вересня 1919 року вони побралися.
Її університети почалися, як згадувала у своїх спогадах Валентина Чистякова, із зустрічей із Курбасом. Бо за короткий час він зробив зі своєї дружини провідну акторку українського театру, яка виросла до народної артистки України. Школа Курбаса стала тим найбагатшим джерелом, з якого все творче життя вона черпала знання й театральий досвід.
Читець 2: Акторка Ю. Фоміна сказала про свою колегу по сцені: «Всі
в театрі були закохані у Валентину Чистякову. Жінки, чоловіки, молоді, старі. До речі, старих серед нас не було: вся трупа тоді була молодою. Коли ми сходилися одночасно до великого фойє на збори чи на репетицію, кожному з нас кортіло сісти так, щоб краще бачити Чистякову. Дивитись на неї було насолодою! Якусь неймовірну силу тяжіння, чарівну привабливість випромінювала вся її істота – кожен рух, поворот, погляд виразних фіалкових очей. Були серед акторок красивіші за неї, але ніхто не мігзрівнятися з нею неповторною чарівністю. Море жіночості. Пісня жіночості!»
Це була вишукана пара як на сцені, так і в житті, тому що поєдналися два великих таланти.
Ті, хто був знайомий із майстром, відзначали, що той мав надзвичайно привабливу зовнішність: високий, стрункий, з красивим обличчям, густим, темним і пишним волоссям, м’який тембр голосу (баритон). А його талант, ерудиція, доброта, лагідність, чуйність, вимогливість, цілеспрямованість підкорювали всіх. Любив гарно одягатися, носив капелюх із непростими крилами, довгийплащ, м’який шарф, вив’язаний у кокарду. Він був справжній європеєць. У митця неможливо було не закохатися...
Читець3: Лесь Степанович був надзвичайно вірним дружині. Прожили
вони у великій любові, злагоді, взаєморозумінні й відданості, у великій творчій співпраці п’ятнадцять щасливих років. Дітей у них не було.
У рік одруження Курбаса та Чистякової помре тодішня галицька театральна зірка Катерина Рубчакова, а «Молодий театр» об’єднається з українським драмтеатром ім. Тараса Шевченка, і Лесь Степанович уперше поставитьКобзаревих «Гайдамаків». Відтак через тодішні воєнні події опиниться в м. Білій Церкві. Сюди приїде вже з трупою заснованого ним мандрівного «Кийдрамте».
Треба сказати, що Курбас мав талант не лише режисерський. Він писав і художні твори. Його оповідання «В гарячці» ще 1906 рoку Іван Франко опублікував у «Науково-літературному віснику», у с. Старому Скалаті з-під пера Леся вийшли «Сни». Він володів десятьма мовами, тож займався літературними перекладами. Витлумачив й один із віршів норвезького поета Б. Бйорнсона, де були й такі рядки:
Я вибираю березіль,
Він ламає все старе,
Пробива новому місце,
Він зчиняє силу шуму,
Він стремить.
Я вибираю березіль,
Тому, що він – буря,
Тому, що він – сміх,
Тому, що в ньому – сила,
Тому, що він – переворот,
З якого літо родиться.
Читець 4:Лесь Степанович теж прагнув здійснити великий переворот в українському театрі, аби поставити його на світовий рівень.
Колись Остап Вишня напророчив: «Іде Лесь Курбас, а за ним іде нова доба».
А що ж було далі,після стількох успіхів?Далі було падіння усього.Зняття Леся Курбаса з посади художнього керівника театру.Відібране звання Народного артиста України.
Москва,де режисер жив у друга режисера Соломона Міхоелса.Арешт 25 грудня 1933-го.Роки табурів:по етапу в Карелію,далі Соловки,останнє місце його роботи-Театр Курбаса і поставлена п’єса «Аристократи»М.Погодіна.І смертний вирок…
3 листопада 1937 року,напередодні 20-ї річниці Жовтневої революції, режисера Леся Курбаса розстріляли…
Соловецька Україна
Чом не цвітеш, калино, Божий цвіте,
У тім сумнім краю на Соловках?
Бо там твоєї України діти
Шукали волю в тернах і зірках.
Не ясним цвітом диво - позолоти,
На білим цвітом радісних надій,
А чорним цвітом жалю і скорботи,
Сльозами, що падуть з зелених вій.
Товарні переповнені вагони...
Комусь за це дістались ордени.
Над прахом Соловецької мадонни
З усього світу гіркнуть полини.
Яку вину покутували гірко,
Свойого краю вигнанці сумні?
За білу айстру і далеку зірку
В маленькім теплім батьківськім вікні.
За солов'їну пісню за рікою,
За виплекані сонцем спориші.
Цвіти, калино, пам'яттю гіркою
В пробуджених нащадків у душі!
На Соловецьких островах
Твій,Україно, цвіт зачах.
І гасне білий світ в очах
На Соловецьких островах.
Читець1: Аж у 1961році 16 травня дружина Леся Курбаса,актриса Валентина Чистякова,яка носила чоловікові передачі у в’язницю,свято вірила у його невинність та двадцять років жила у невідомості отримала сповіщення:Ваш чоловік Олександр Курбас помер 15 листопада 1942 року у віці 55років у результаті крововиливу у мозок…Місце,де поховано Леся Курбаса,до сьогоднішнього дня залишається невідомим…Лесь Степанович жив у різні епохи. Радянська - знищила його фізично. Але духовно, творчо він сам - доба. Тож його мистецьке надбання служить і нині Україні, цілому світові.
Інакше приречено Лесеві вмерти:
Із титулом народній артист-арештан
загинув, де біла тайга-заметіль
Не гнулись берези до приходу смерти,
ні дзвін не зірвався, ні жалібний кант,
лиш вітер ридав: Береділь, березіль…
Остап Тарнавський
У Києві між Хрещатиком і Пушкінською, на Прорізній, є сквер-хутірець, де цвітуть яблуні весною, соняхи влітку. Тут три пам'ятники. Ближче до Хрещатика стоїть бронзовий шахрай Паніковський. А вище, де казино «Спліт», сидить бронзовий режисер Курбас. Обоє нагадують нам, що мистецтво є авантюра, і навпаки, але і те, й те — небезпечне заняття.
А он за кущем, у бронзовій чалмі — туркменський поет Махтумкулі. Він ніби з іншої компанії. Та це не зовсім так. Бо колись у Курбаса працював композитор Мейтус, який потім написав оперу «Махтумкулі». Курбас того не знав, бо вже був розстріляний.
Більшовицька куля обірвала життя Леся Степановича на півстолітньому шляху. Вп’ялася в його тіло лише за те ,що він був великим майстром і свідомим сином рідної Вкраїни.
Половину своїх літ Лесь Курбас віддав Тернопіллю. Ця земля виховала його, заклала підмурівок його знанням, засвітила зорю таланту. Нині в селі Старий Скалат, що в Підволочиському районі, за рішенням ЮНЕСКО діє садиба- музей видатного митця України. Експозицію розмістили в п”яти кімнатах парафіяльного будинку, у якому жила родина Курбасів. Вона відтворює весь життєвий і творчий шлях Леся Степановича та його рідних.
Читець 2:1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль»
У 1991 році було завершено роботу над кіносеріалом «Моя адреса Соловки» (режисер кіносеріалу Леонід Анічкін). Фільм «Пастка» розповідав про життя і смерть Леся Курбаса. Фільм «Тягар мовчання» — про останні дні життя драматурга Миколи Куліша.
Це документальні свідчення про знищення духовної еліти України у найстрашнішому радянському таборі смерті. Різні були у них офіційні вироки, по різному складалися страшні соловецькі будні, та фінал чекав один — смерть.
У темряві цього страшного архіпелагу вогонь їхнього життя в тих умовах не міг палати смолоскипом. А лише блимав свічечками. і вони захищали це світло в собі долонями на перехресті життя від шаленого поступу локомотиву часу. Вони робили нелюдські зусилля, щоб врятувати свій розум і врятувати в собі українську культуру для нас, для їхніх нащадків. А від нас залежить — кане це світло у безвість чи горітиме в серцях в ім'я майбутнього.
(Звучить милозвучна музика, читець декламує вірш «Трагедія Курбаса».)
Читець 3:
Сиві Ліри, Гамлети, Джульєтти
Помирали там в самотині,
Там мистець, нескорений і впертий,
Догорів на вічному вогні.
Соловецькі жальнії причали,
Курбасові ночі навісні,
Мури від обурення кричали,
Україна марилась у сні.
Виросла тополенька на схилі,
Мов тії, вкраїнської, сестра,
Чайки прилітали гострокрилі,
Вісточку приносили з Дніпра.
Він ридать приходив до тополі
І в чаїнім леті, в вишині
Відчував довічний запах волі
У далекій тій самотині.
Де вже там підмостки і театри?
Хоч би чайка рідна угорі!
Загаса поволі серця ватра
В соловецькім тім монастирі.
Все йому ввижалися ночами
Драми, ще не зіграні ніким,
України-нені вічні драми,
Що колись розвіються, як дим.
Може, хто позаздрив твому болю
Чи сльозам, що ллються, як на гріх…
Вирубали стражники тополю,
Постріляли чаєчок твоїх.
А тобі голубка сизокрила
Накувала вічність зопівдня,
Кажуть, що трагедії Есхіла
До ції, твоєї, нерівня!